Пред’являючи позов в інтересах свого неповнолітнього сина, позивачка просила усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення відповідача з родиною як осіб, які самоправно зайняли це приміщення, посилаючись на частину 3 статті 116 ЖК УРСР, відповідно до якої осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольнив вимоги позивача, виходячи з того, що право неповнолітнього як власника спірної квартири порушене, а відтак – підлягає захисту.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВССУ із такими висновками судів не погодилась, скасувала судові рішення і в своїй ухвалі від 1 липня 2015 року вказала таке.
У розумінні статті 64 ЖК УРСР до членів сім’ї належать дружина, їх діти і батьки.
У частині 2 статті 3 СК України зазначено, що дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до статті 157 ЖК УРСР членів сім’ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 116 ЖК УРСР.
Отже, відповідач, який є батьком неповнолітнього сина, належить до членів сім’ї неповнолітнього, і його виселення як члена сім’ї на підставі частини 3 статті 116 ЖК УРСР не передбачено.
Вирішуючи спір, суди виселили, крім відповідача, і членів його сім’ї, не з’ясувавши коло цих осіб та не залучивши їх до участі у справі, тобто вирішили спір щодо невизначеного кола осіб.
Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-14337 св 15) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Джерело: http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/vselennja_do_nepovnolitnogo_sina_ne_je_samopravnimi_dijami.html
_03_03.png)
